Books for Review 4

Пережити в драматичному минулому, яке і тепер необхідно по-новому розуміти, і в сьогоденні, яке шокує, вчить і не стає уроком. Перетерпіти все те разом з героями творів Юрія Винничука, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Галини Пагутяк, Василя Слапчука, Бориса Гуменюка. Таким шляхом пішов автор цієї самобутньої праці, аналізуючи найрезонансніші явища і найзначущіші тенденції сучасної української літератури.

А кожен, хто вдумливо формує світ свого читання і стежить за новітніми процесами літературного життя, знайде в ній свої спонуки для розмірковувань про час, людину і слово.

Складні колізії у боротьбі ґенерацій означено й проінтерпретовано насамперед авторами журналу «Українська хата», такими послідовними речниками естетизму, як М. Євшан та М. Сріблянський. Символістські та формалістські інтенції виявилися у статтях, публікованих на сторінках «Музагету» й «Мистецтва». У двадцяті роки обстоювання модерністських вартостей означало водночас боротьбу за мистецьку автономію в умовах посилення імперського культурного тиску. У літературній дискусії 1925–1928 рр. ваплітяни й неокласики, «ліві» та «праві» часто виступали однозгідно.

Критичні статті київських неокласиків, зокрема Миколи Зерова, дають уявлення про український варіант формалізму. Надзвичайно цікавими були авангардистські концепції; на сторінках «Нової ґенерації» обговорювалася поетика авангардного «лівого» роману, розвиток футуристської поезії. В еміґраційному Мистецькому Українському Русі почасти продовжувалися полеміки, ґвалтовно обірвані радянською цензурою при кінці двадцятих. Серед проблем, дискутованих мурівськими літераторами, — роль і місце неокласицизму як авторитетної стильової традиції, засади творення «великої» літератури, що мала б репрезентувати Україну по Другій світовій війні. Літературна критика модерністської доби означила увагу до форми, стилю, сприяла усталенню ієрархії естетичних вартостей.

Із листів, написаних до рідних, близького оточення і «товаришів по зброї», перед нами постає молода, енергійна, блискуче освічена українська аристократка, яка активно відстоює свої погляди, творить нові смисли і змінює світ. Уперше опублікований без вилучень, зі збереженням авторського правопису, епістолярій Лесі Українки відкриває читачам можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі XIX-XX століть.

None of Skovoroda’s works appeared during his lifetime – they were first published in 1837 in Moscow. The texts of Skovoroda’s writings were preserved mostly by Skovoroda’s lifelong friend Mykhailo Kovalynsky, to whom he had given the manuscripts. Skovoroda’s extant writings consist of a collection of thirty poems entitled The Garden of Divine Songs along with other occasional poems, a collection of fables entitled Kharkiv Fables, which was published in 1990, and seventeen philosophical treatises. Most of the treatises were composed during the latter part of his life.

The letters of Skovoroda are appearing in their entirety here in English for the first time, accompanied by a guest introduction by Leonid Rudnytzky.

Skovoroda never repeats one and the same strophic structure; this being the case, his Garden of Divine Songs according to writer-scholar Valery Shevchuk functions as a “practical guide to the art of poetry”, exemplifying all the meters and strophic patterns that were possible in Ukrainian poetry of that time. The poet makes masterful use of the accomplishments of academic poetry; the so-called “songs of the world” are the most prominent poems in this collection.

These songs are an expression of Skovoroda's views in poetic form, and many ideas from The Garden of Divine Songs, such as the search for happiness in the world in song 21, would later form the basis for some of Skovoroda’s philosophical treatises. Skovoroda’s originality, and his ability to approach the most cardinal problems of human existence, stem from his capacity to combine known motifs, borrowed from literary sources such as classical texts, the Bible, and ancient Ukrainian poetic works, with his own system of thinking that focuses on his philosophy of the heart.

The complete poems of Skovoroda are appearing in their entirety here in English for the first time, accompanied by a guest introduction by prominent Ukrainian writer Valery Shevchuk.

Po zakończeniu drugiej wojny światowej, w latach 1944–1947 na południowo-wschodnich terenach państwa polskiego nadal trwał konflikt polsko-ukraiński. Oprócz działań zbrojnych obszar ten stał się widownią przymusowych przesiedleń, których tragiczny finał stanowiła akcja „Wisła”, przeprowadzona przez oddziały Wojska Polskiego w 1947 roku. W jej wyniku ludność ukraińska została niemal w całości deportowana na ziemie zachodnie i północne państwa polskiego i przymusowo osiedlona w dużym rozproszeniu. Wspomniane wydarzenia były tematem wielu opracowań historycznych, zarówno polskich, jak i ukraińskich. Dokonując oceny tragicznych wydarzeń, historycy polscy oraz ukraińscy zajmują najczęściej skrajnie różne stanowiska. Jest to w pewnej mierze uwarunkowane wykorzystywaną bazą źródłową oraz własnym, często narodowym spojrzeniem na opisywane wydarzenia. Historycy korzystają głównie ze źródeł polskich i ukraińskich (radzieckich), pomijając niejednokroć źródła niemieckie i czechosłowackie.

At the present, when it is fashionable to speak of nationalities as “imagined communities” created by intellectuals or elites who may live in the historic homeland, Carpatho-Rusyns provide an ideal example of a people made—or some would say still being made—before our very eyes. The book traces the evolution of Carpathian Rus’ from earliest prehistoric times to the present, and the complex manner in which a distinct Carpatho-Rusyn people, since the mid-nineteenth century, came into being, disappeared, and then re-appeared in the wake of the revolutions of 1989 and the collapse of communist rule in central and eastern Europe.

To help guide the reader further there are 34 detailed maps plus an annotated discussion of relevant books, chapters, and journal articles.

The way in which the apparitions site has been conceived and managed raises questions concerning the fate of religious communities during and after socialism, the significance of national projects for religious organizations, and the politics of religious management in a situation in which local religious commitments are relatively strong and religious organizations are relatively weak. The analysis contributes to the ethnography and history of this particular region and of the post-socialist world in general. The changing status of the apparition site over the years allows investigation of the questions concerning authority, legitimacy, and power in religious organizations, especially in relation to management of religious experiences.

Tematyka poruszana w książce Stepana Ivanyka wpisuje się w badania dotyczące jednej z najważniejszych polskich formacji intelektualnych w XX wieku – Szkoły Lwowsko-Warszawskiej. Autor analizuje jej fenomen z perspektywy, której dotychczas nie uwzględniali badacze tego zagadnienia, chodzi tu mianowicie o wielokulturowy charakter Lwowa, będącego kolebką Szkoły. Uzasadniając główną hipotezę pracy, której istotą jest założenie przynależności do Szkoły wielu czołowych przedstawicieli ukraińskiej myśli filozoficznej, działających w przedwojennej Galicji, autor przedstawia obraz ważnych wydarzeń w historii współpracy polskiej i ukraińskiej myśli filozoficznej. Ponadto książka umożliwia spojrzenie na Szkołę w szerszej perspektywie, jako na zjawisko o charakterze wielokulturowym.

Від Євромайдану до АТО, від листопада 2013-го по літо 2014-го – ця книжка простежує, в хронологічній послідовності, зміну настроїв і глибинні психологічні трансформації в українському суспільстві. Колективний портрет «народження нації», що за кілька місяців пройшла шлях від мирного протесту до національно-визвольної війни, складено з найпопулярніших за цей час дописів у соцмережах, виступів в інтернеті, фраґментів новинної стрічки і т.д.

Понад сотню авторів збірника, серед яких як відомі літератори, блогери, журналісти, так і анонімні мережеві «ніки», об’єднує одне: всі вони були живими свідками й учасниками найдраматичніших подій новітньої української історії, і всі їхні думки й почуття, оцінки й пошуки смислів зафіксовано в режимі «включеного спостереження». Читач таким чином отримує можливість доторкнутися до історії в момент її прямого творення.

Hrushevsky’s account begins with the tensions surrounding Vyhovsky’s assumption of the hetmancy following Khmelnytsky’s death. The late hetman’s son and designated successor, Iurii, was not yet of age and did not command the loyalty of the Cossack rank and file. Vyhovsky emerged as a ‘caretaker’ identified with the Cossack officer establishment. He was soon faced with a revolt of Zaporozhian Cossacks led by a rival for command of the Host, Iakiv Barabash, and the colonel of Poltava, Martyn Pushkar. Although Vyhovsky routed their forces in battle, his relations with Muscovy grew increasingly difficult, as he suspected the tsarist government of exploiting rank-and-file dissatisfaction in order to depose him. This led Vyhovsky to consider a reconciliation with the Polish-Lithuanian Commonwealth in which Rus' would be a co-equal principality—a settlement whose conditions were elaborated in the Treaty of Hadiach (1658). The volume closes with Hrushevsky’s detailed assessment of the treaty, on which he renders a negative judgment.

Наукове видання подає відомості про мармуровий саркофаг князя Ярослава Мудрого, про новітні дослідження інспіровані відкриттям саркофага з науковою метою 10 вересня 2009 року, що стало справжньою сенсацією. У новому світлі постали старі проблеми та несподівано виникли додаткові загадки. Чи знаходиться саркофаг на своєму первісному місці та коли його було виготовлено і встановлено в Софійському соборі? Хто і коли залишив написи-графіті на поверхні саркофага, який їхній зміст? Коли і як зникли останки великого київського князя Ярослава Мудрого? Де вони перебувають зараз? Чиї останки лежать нині у саркофазі та що нового дізналися про них вчені?

Відповіді на ці та інші питання пропонують автори даної наукової монографії. Ілюстрована книжка написана жваво та цікаво, тож стане у нагоді широкому читацькому загалу, кожному, хто цікавиться історією і культурою Київської Русі та хоче дізнатися про неї нове, правдиве нетривіальне.

Увага акцентується на напрямках: політичної історії; інтелектуальної історії: ідеї та уявлення (особливо історія філософської та політичної думки), література, мистецтво, релігія, наука тощо; соціально-економічної історії; історичної лінгвістики; вивченню ролі людини в історії: історичні особистості, персоналії дослідників тощо; публікації рецензій та бібліографії; публікації джерел.

Статті приймаються українською, кримськотатарською, англійською мовами лише в електронному варіанті.

Редагують збірку кандидати історичних наук Дмитро ГОРДІЄНКО (dmytro.gordiyenko@gmail.com) та Вячеслав КОРНІЄНКО (aqwila@ukr.net).

Безоглядне застосування тактики випаленої землі, умисне провокування окупантів до репресій проти мирних жителів, спалення своїх же сіл, хаотичний збір у населення «продподатку», що доповнювались розбоєм, пияцтвом, розпустою й насильством, братовбивчі внутрішні конфлікти, вживання допінгу, оперативне використання бактеріологічної зброї і навіть людоїдство — все це було не випадковим наслідком масового кровопролиття, не спонтанною «народною відповіддю» на жорстокість нацистського панування, а закономірними проявами малої сталінської війни на винищення. Партизани, за визначенням радянської сторони, в час війни перебували на зв’язку з керівними центрами. Таких бійців вища партійна номенклатура окреслила як зразкових радянських людей, вони отримували нагороди та заохочення, більшість із них після війни ввійшла чи повернулася в радянську систему влади. Джерело: http://nashformat.ua/catalog/knygy/knyga_stalinski_komandos_ukrainski_partyzanski_formuvannya_1941_1944_oleksandr_gogun

«Ця книжка побудована дуже примхливо, – розповів Михайло Красіков, автор передмови, – тут є доволі значні розвідки не тільки пані Лариси, а й інших дослідників, мемуари та листи. Є дуже велика кількість фотографій та малюнків. Це дуже тепла книга. Вона була написана саме тому, що пані Ларисі все життя гріє думка про те, що вона також належить до цього роду. Хоча вона не одна його представниця, але саме пані Лариса спромоглася зробити те, чого ми так очкували».

В «Основах» авторка описала велику родину Василя Каразіна, його пращурів, нащадків та проаналізувала окремі його вислови. В збірку також ввійшло понад 200 раритетних світлин та малюнків, біля половини яких друкується вперше. За словами пані Лариси, їх пошук та збір коштував чималих зусиль.