Мистецький опір російському «не вторгненню» в Україну

Автор(и)

  • Назар Козак Національна академія наук України

DOI:

https://doi.org/10.21226/ewjus585

Ключові слова:

активістське мистецтво, мистецький опір, симуляція, «не-вторгнення», медіа війна, російсько-український конфлікт

Анотація

Під час вторгнення Росії в Україну у 2014 році російські медіа інсценізували спектакль, спрямований на відмежування Росії від війни, який я пропоную називати симуляцією «не-вторгнення». У цій статті я досліджую як активістське мистецтво чинило опір цій симуляції. Зокрема, я розглядаю три мистецькі проекти, створені в перший, найзапекліший рік російсько-українського конфлікту: перформанс Марії Куліковської підчас «Маніфести 10» у Санкт-Петербурзі, партизанські інсталяції Сергія Захарова на вулицях окупованого Донецька та захоплення російського павільйону фондом «ІЗОЛЯЦІЯ» в рамках акції #onvacation на 56-й Венеційській Бієнале. Я обґрунтовую, що ці арт-проекти не лише атакували симуляцію ззовні як незалежні явища, але, проникаючи в неї на місцях та в мережі, підірвали її зсередини.

На доказ цього твердження я висуваю три аргументи. По-перше, ці арт-проекти накладали зображення вторгнення на фізичні місця, де діяла симуляція «не-вторгнення», і в такий спосіб не тільки привернули увагу до війни, а і спричинили ефект «збою в матриці» — дисонанс усередині візуального режиму симуляції, несумісний із її призначенням. По-друге, вони «окликували» (скористаймося терміном Луї Альтюссера (Louis Althusser)) творців симуляції як підлеглих путінського режиму, провокуючи останніх вдаватись до актів придушення і тим самим виявляти участь Росії у війні, яку симуляції, отже, не вдавалося приховати. По-третє, завдяки ретельно спланованим стратегіям онлайн-охоплення, ці арт-проекти вкорінилися в медійному вимірі симуляції. Тож, медійне розповсюдження цього обману лише сприяло його спростуванню.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-03-30